Лист шостий
Ні, від старої Балаклави
Лишилось небагато рис…
Густий, пірамідальноглавий
На перехресті кипарис,
Мого кохання тихий свідок,
Моєї мужньої весни…
Один шорстких своїх нахідок,
Здається, досі не змінив;
Уже немає дяді Юри,
І, ніби в тузі за старим,
Напружено генуйські мури,
Розкривши очі-амбразури,
Новий спостерігають Крим.
Їх термосить раптовий вибух:
Весь вік їх древній — як мана,
Летить, здається їм, у глибах,
Що вириває амонал.
І висипає сонце русе,
Із гір зігнавши тіней флюс,
На бремсбергу небеснім — флюси
Проміння — в бухту, як убрус.
Вона ж, збагачена виразно,
Приймає, з сонцем заодно,
Гостей, що школа водолазна
На скорене спускала дно.
В шихті із сонця, гір і моря,
Бійці, гартовані стократ,
Моєї Батьківщини творять
Один міцний агломерат.
Вночі моряна хмара місить
І тисне в бухту гаряче,
