Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

художні нахили у ньому пробудила, найпевніше, «Софіївка» — знаменитий уманський парк, якому він у пору зрілості присвятив роман у віршах, що так і залишився незакінченим через трагічну загибель поета.

В околицях цього мальовничого парку минуло дитинство не одного покоління уманських хлопчиків, — чому ж тільки один з них, ще не скінчивши початкової школи, почав малювати, писати вірші і записувати народні пісні по довколишніх селах?

Потяг до художньої творчості закладено не в кожну молоду душу. «Софіївка» була тлом, на якому розгорталося дитинство майбутнього поета, — вона ж стала головним місцем дії його незакінченого віршованого роману, в якому сплітаються «поезія і правда» тих давніх років.

Уранці я до городської школи
З ватагою хлоп'ят тискявих біг,
І не забути вже мені ніколи
Багряних плям, що пропалили сніг,

Багряних слів подертого плаката,
Що пропалили мозок, — про мету
Нову, всесвітню, дивну і просту,
Про жертви, що несе доба строката.

· · · · · · · · · · · ·
А там вночі прийшли, забрали брата,

Ліхтар останню цятку золоту
Жбурнув на зібгані, такі знайомі плечі —
І хижо проковтнув його туман.
І довго снив я романтичні втечі,
Виковував свій героїчний план.