Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/70

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Переплітаючись з новим,
Зливаючи в казани луни
Двох серць, і вибухів буруни,
І амоналу дужий дим.

 

Пісня молодих гайлендерів

Ми веселі, юні й безвусі,
Всі ми з Робіном заодно,
Бо зелене перо в капелюсі —
То його все — й наше майно!
Але так вже воно повелося,
Що в баронів і злото, й вино.
То ж веселі й дзвінкоголосі
Всі ми з Гудом ідем заодно…
Ти затиснув, замчище престарий,
Нам горлянки в кам'яній руці.
В твого власника славні отари,
А у мене немає й вівці.
Але ми вже тобі допоможем —
Ширше браму розкрий, воротар. —
Щоби клопоту більше вельможам
Не було від великих отар.
Аж під хмари — небесні горища, —
Залітають у нас голоси,
У барона такі пасовища,
Що і змірять — не має він сил.
Хай же замок високо, та вище
Досягають у хлопців списи:
Ми обмежим тобі пасовища,
Допоможем — проси не проси.