|
Ввижалося: рипнули грати — вільний! («Софіївка», Пісня друга) |
Тло могло бути й іншим, але поштовх залишається один — коріння поетичної творчості Івана Кулика слід шукати в революції, учасником якої він почуває себе майже з дитячих років. І в цьому немає розходжень між «поезією і правдою» його короткого життя.
Коли б ми навіть не знали фактів реальної біографії Івана Кулика (він був надзвичайно скромною людиною і не любив розводитися про себе), його поезія була б для нас найкращим свідченням того, що Іван Кулик прийшов у художню творчість від життя й боротьби; йому не треба було «спускатися» в революцію «из садоводств поэзии — бабы капризной», він виростав одночасно як революціонер і поет.
«Мої коломийки», в яких так гаряче і правдиво відилася боротьба за визволення Галичини з-під ярма польських окупантів, міг написати тільки учасник подій, який сам пережив ъх радісний початок і трагічний кінець.
(Звичайно, це не може бути теоретичним правилом для кожного поета в зв'язку з кожним його твором, але безперечне значення для повноти творчого акту має й особистий досвід митця, який може поставати не лише з зовнішніх фактів його біографії. Для ліричного поета внутрішній досвід є чи не найбільшою підставою творчості, — коли ж цей досвід постає з реального життя поета, народжується та
