Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Ввижалося: рипнули грати — вільний!
Знайома тінь над мурами — і от
У Лев'ячий його заводжу грот
Я — невстрашенний і незламний спільник.

(«Софіївка», Пісня друга)

Тло могло бути й іншим, але поштовх залишається один — коріння поетичної творчості Івана Кулика слід шукати в революції, учасником якої він почуває себе майже з дитячих років. І в цьому немає розходжень між «поезією і правдою» його короткого життя.

Коли б ми навіть не знали фактів реальної біографії Івана Кулика (він був надзвичайно скромною людиною і не любив розводитися про себе), його поезія була б для нас найкращим свідченням того, що Іван Кулик прийшов у художню творчість від життя й бо­ротьби; йому не треба було «спускатися» в революцію «из садоводств поэзии — бабы капризной», він виростав одночасно як революціонер і поет.

«Мої коломийки», в яких так гаряче і правдиво від­илася боротьба за визволення Галичини з-під ярма польських окупантів, міг написати тільки учасник подій, який сам пережив ъх радісний початок і трагічний кінець.

(Звичайно, це не може бути теоретичним правилом для кожного поета в зв'язку з кожним його твором, але безперечне значення для повноти творчого акту має й особистий досвід митця, який може поставати не лише з зовнішніх фактів його біографії. Для ліричного поета внутрішній досвід є чи не найбільшою підставою творчості, — коли ж цей досвід постає з реального життя поета, народжується та