Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/81

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Таким споріднено легким
Здавалося кайло мені.

Коли ще не був інтелігентом,
Мав нерви, як м'язи, міцні, —
За спогади цього моменту
Для тебе мої пісні.

Харків,
23 січня 1923

 

* * *

Тиха затока: санаторій «Надеждіно»
Під Москвою, для нервовохворих.
Я знаю, це теж, це теж
Креска побуту нового.

Самотньо у закиненім барлозі,
Та ясно, мов у сонячній отарі:
Здається, що тепер, по перемозі,
Могли б відпочивати комунари.

Та в затишні, гостинні стіни
І тепер санаторій зібрав
Тільки виснажених, вибувших з лав,
Тільки хворих, напівбожевільних.

Займатись політикою заборонено,
Та потайки ковтають газету:
Кожне радіо, кожний декрет —
У серці співзвучним дзвоном.