Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/86

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


* * *

Виблискує степ перламутром,
Виблимує синіми зорями.
Чорним велетнем у білому хутрі
Виперся рудник угору.

Витискає з уст димарів
Білу пару розтріпаними колами
Й чатує з високих копрів
Над цілою околицею.

Та вже натовпи в кам'яну плоть
Вкраялись живими свердлами,
Видирають з-під хутра і котять
Переплетені рейки-ребра.

Деруть скам'янілі пласти,
Довбаються в грудях залізом —
І зойкає велетень стиха
В хутрі, чорною кров'ю замизганім.

Та стискають напружено-вперто
Гострі кайла невблаганними долонями.
І здриганнями передсмертними
Коливаються велетня скроні.
Щербинівський кущ,
Північна рудня,
8 січня 1923