цілісність, що найбільш переконує нас в мистецтві). Отож згадаємо ще раз, хто написав «Мої коломийки».
Чотирнадцятилітнім хлопцем Іван Кулик залишає рідну Умань і вступає до Одеського художнього училища. Він хотів бути художником і, певно, міг би ним стати, — ще в Умані він малював декорації для спектаклів української мандрівної трупи. Але мрія його не здійснилась… За кілька місяців до початку першої світової війни Кулик емігрує до Сполучених Штатів Америки. Може, й мав він якісь ілюзії відносно життя за океаном, але вони швидко розвіялись. Мови він не знає, кваліфікації жодної не має, здоров'ям особливим не відзначається. Худорлявий, малий на зріст, трохи сутулуватий сімнадцятилітній өмігрант працює чорноробом на фабриках і шахтах Пенсільванії. Малювати немає часу, але віршы — російською мовою — він продовжує писати. Їх охоче друкує російська соціал-демократична газета «Новый мир», — з 1914 року Іван Кулик — член Російської соціал-демократичної партії. Захоплений щоденною партійною роботою, віршів своїх поет не збирає, усі вони поховані в газетних архівах за океаном.
У лютому 1917 року в Росії вибухає революція. Коли в травні того ж року Іван Кулик через далекий Схід і Сибір повертається на Україну, перед нами сформований революціонер-більшовик. Йому тільки двадцять років, але в дні Жовтневого повстання він — член Київського ревкому. У грудні його обирають членом першого Центрального Виконавчого комітету і першого Радянського уряду України, — двадцятилітній очолює Народний Секретаріат закордонних справ.
