ЧОРНА ЕПОПЕЯ
Вступ
Не я це все вигадав — де мені!
Я — лише квола луна,
Рефлекс ваш притьмарений, темні
Творці золотих баланад.
Не я ці співаю пісні —
Святі й блюзнірством тавровані;
Не мені, не мені, не мені
Відтворить їх чужою вам мовою!
Я ковтаю їх лише, як сніг
Всотує сонце весною;
Якби міг, якби міг, якби міг, —
Я б розтанув, щоб шлях вам үгноїть!
Якби міг, — хоч на мить заяснів
І осяяв би лет наш ракетою,
Я б себе спопелив за пісні,
Чорні діти, раби й поети!
Та знаю: діти зростуть,
Будуть з блазнів-рабів комунари,
Бо не попіл, не блиск і не лють —
Творчий рух звитяжить у чварі.
Рух — і тяжіння; ритм і борзень;
Прямування, і спайність, і тами —
І потужно-червоних пісень
Я жбурлятиму жменями — з вами.
