школи. Коли так, то від подорожи письменника очікується наслідків, принаймні еквівалентних тим цінностям, що набуває їх здібний і роботящий студент за згаданий період. Мене не рятує вигідне становище письменника, якому не доведеться, мовляв, повернувшись на Україну, складати іспита з подорожи, як доводиться студентові складати іспита з біології, хемії, історії права чи там з терапії або з фармакології… Справа, звичайно, не в іспиті і не в тих доповідях, що їх буде зроблено в літературній організації, в Будинкові ім. В. Блакитного й т. ін. Справа, нарешті, і не в тих нарисах чи, може, й книжці вражінь, яку я напишу, повернувшись до Харкова.
А в чім же?..
7
Потяг шумить степами.
пригадується з Сосюри. Він, між іншим, одмовився від закордонної подорожи. І от, коли починаєш думати про те, чи добре він зробив, одмовившись од подорожи, то стає цілком ясно, що він зробив погано. Чому? Я, мабуть, не зможу цього пояснити, бо це ясно й так.
Потяг шумить степами…
Давно десь потонув Харків. Може, зараз там ходить вулицями смутний Сосюра, якому не працюється, коли надходить зима, а може — він пішов з досади пограти в біліярд. Завтра буде те саме, і в ньому він також не знайде стимулу для праці.
Ну, так у чому ж справа, нарешті?
Мабуть, у тому, щоб відчути смак Европи на власних губах, взяти безпечну дозу психологічної Европи до лябораторії свого мозку, перетравити й непотрібне
