Років із два тому Володимир Сосюра написав і надрукував був у „Червоному Шляху“ велику річ, поему — „Відповідь“. Відповідь українському поетові, фашистові Маланюку, на його „Посланіє“ до наших радянських поетів. З приводу цієї „Відповіді“ мені розповіли товариші в Празі цікаву річ.
Став фашист Маланюк „мучеником“ за українську ідею після того, як Володимир Сосюра опублікував свій гнівний твір. Еміґранти молитись почали на Маланюка. За українство страждає… Душу за нього віддасть… Сосюра пророчить йому близьку смерть від кулі чи від шаблюки, що засвистить у вихорі революції…
І от приїхав до Праги польський поет Івашкевіч. У консульстві влаштували вечерю. За столом сидять: польський консул, поет Івашкевіч, чеські письменники Юліус Фучік, Їжі Вайль, Здена Анчік і „страдник“ український Маланюк.
До Івашкевіча звертається один із чеських письменників :
— Що там у вас з українцями? Здається, їх душить ваш уряд? Як ви на це реагуєте?
Івашкевич знизав плечима:
— Так то ж бидло, проше пана. Наш пан староста б'є їх по морді, щоб вони дали свої голоси на польську листу. І вони дали. Бо то є бидло.
Чеських письменників ця відповідь обурила. Вони звернули свої очі на українського поета, „страдника“ Маланюка.
— Чого ж ви мовчите? Як ви на це дивитесь? Нам здається, що ви мусіли б якось реагувати. Та можна вдарити за таку образу!
