Сторінка:Іван Мулярчик. Жнива доспіли (1917).pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 11 —


Бо те все не твоє власне
А дав тобі Творець твій.

———O———


І.

Я читати не умію,
Тому йду я нераз в поле;
В поле чисте самотою, —
Під те небо сьвіже голе:

Там зірки менї читають
Свою книжку очицями;
Свою книжку гарну, нову —
Висьпівують в'ни слївцями.

Або йду часом над річку
Що плине з тиха гаями;
Там сїдаю і слухаю,
А річка журчить словами:

Так і так, „бувало каже”,
Журчить з тиха тай заплаче:
Я слухаю, дивую ся, —
Тай собі нераз заплачу…

І так плачем, що аж дуби
Що річки мови слухають;
Сильні дуби зітхнуть нераз —
Гірко тяженько зітхають…