Одного літнёго теплого дня, перед Паликопою, Омелько Кайдаш сидів в своій повітці на ослоні й майстрував. Широкі ворота були одчиняні настіж. На ясному сонці чорна тінь у воротах здавалась ще темніщою, неначе коло повітки висів шматок чорного сукна. В тій чорній продухвині сидів, ніби намалёваний на чорному сукні, старий Кайдаш в білій сорочці, в білих широких штанах, підперезаний ремінним очкуром. Застіжка с чорного шнурка чорніла на ёго пазусі. Він стругав вісь, придавлюючи обома ногами підніжку. Широкі рукави білоі сорочки метлялись на повітрі, одсовувались до ліктів, а спід рукавів виглядали здорові загорілі жилаві руки, с чорним волоссям, с товстими, як шнурки, жилами. Невеликі темні й гострі Кайдашеві очі пильно дивились на струг. Широке лице ёго було бліде й сухе. Широкий та високий лоб був вкритий сухими тонкими зморшками. Виски позападали и на висках темніла в западинах тінь. Тонкий ніс висох и випнувся по середині гострим, тонким горбиком. Тонка довга шия с кісточкою на горлі за кожним махом струга то подавалась назад, то витягалась вперед; іі обхватував знизу узький на палець комірчик, вишитий червоною та синёю заполочею. Кучеряве чорне густе волося стреміло на голові, як пух, и блищало подекуди сивиною.
Зараз коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки поправляли поди під стіжки, бо вже жнива кінчились и наставала возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, менчого — Лаврином. Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгобразі й русяві, з довгими тонкими, трошки горбатими носами, з румяними губами, з узьким але мягким підборіддям. Карпо був широкий в плечах, з довгими тонкими руками, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим без румянця лицем. Ёго тонкі губи обведяні дуже виразно. Верхня губа піднімалася по середині в гору, спускалась на обидва боки круто вниз и знов ніби легенько закручувалась кінчиками в гору. Русяві вуси ёго вже закручувались над верхнёю губою. Тонкі пружки ёго блідого лиця з міцно стуляними тонкими губами мали в собі щось неласкаве, а гострі темні очі та два глибокі пружки між бровами робили ёго лице трохи сердитим.
Лавринове молоде довгобразе лице було румяне до самих висків. Ёго веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, румяні губи, кругловате підборіддя, дрібні білі зуби — все дихало молодою парубочою красою. Він був похожий з виду на матір.
