— Я, бабо, піду в волость жалітись на вас. Вас волосний силою пожене в Киів за Мелашкою.
— Та залигай іі віжнами та й веди! Чого ти на неі дивисся, як на святу та божу, кричала за ворітьми баба Параска: цілувалася в Киіві с ченцями та с чортами, доки не розгубила своєі челяди.
— Хто? я? крикнула Палажка й скочила з призьби.
— А тож хто? Вже ж не я. Добре розговілася, нічого сказати, говорила Параска.
— Йди, Палажко, з нами в волость, сказав Кайдаш: нічого тобі не поможе. Там даси одвіт перед громадою.
— Де ти діла мою жінку? Куди ви іі завели? кричав Лаврін.
— Та вона завела іі в манастир до ченців! кричала Параска за ворітьми.
— Вбірайся та йди з нами! Нічого тобі не поможе. Підеш ти з Лавроном знов до Киіва, та хоч покажеш, де згубила мою невістку, кричав Кайдаш.
— Як підеш другий раз у Киів, то не цілуйся с ченцями! крикнула Параска на всю улицю.
— Хто? я? То це ти на мене таке говориш? закричала Палажка и вхопила граблі: ось я тобі, стара відьмо, покажу ченців та чортів!
Палажка кинула Кайдашів, кинулась до воріт и влупила граблями по воротах. Параска одскочила. Граблі перебились по половині. Половина одскочила за ворота и зачепила по руці Параску. Параска вхопила шматок граблів и шпурнула ними через ворота на Палажку. Палажка поперла держалном на улицю на Параску. Параска прийшла під ворота, плюнула в двір и пішла по улиці.
— Бодай тебе побачила лиха година та нещаслива! Ще й вона чепляється до мене, неначе я згубила с світа іі невістку, голосила через слези Палажка, вхопившись руками за голову. Це не Мелашка, а смерть моя! Коли вона зосталась у Киіві, то певне через тебе, Кайдашихо. Про мене, йди собі в Киів, чи хоч и заграницю та й шукай іі, сказала Палажка, обертаючись до Кайдашихи.
— Що ти кажеш? через мене Мелашка покинула нас? Тобі Палажко, час помірати, а ти набрехуєш на мене. Схаменися, стара бабо! Що ти говориш? Сама ходить по хатах, розносить брехні, підманює людей с собою, а на мене складає пеню.
