заглядати в корчму, запиваючи давне панщанне горе. Всі гроші, що він заробляв у пана та в людей на возах, на плугах та боронах, старий Кайдаш пропивав у шинку. Він не давав Лавронові грошей у руку, и Лавронові стало важко покорятись дражливому та лайливому батькові.
В Петрівку починалась косовиця та грабовиця, а тим часом поспів и ранній ячмінь рихоль.
Старий Кайдаш загадав звечера Кайдашисі та Мелашці гребти сіно, а Лавронові косити ячмінь. Кайдашиха з Мелашкою вранці пообідали и зібрались у поле. Мелашка взяла на руки дитину, причепила на спині колиску й треноги для колиски; Кайдашиха забрала граблі, тикву з водою и вони вирядились у поле.
Старий Кайдаш порався в повітці коло свого майстерства. Коли дивиться він, серед двору Лаврін запрягає воли, а коса лежить на призьбі.
— Чом це ти, Лавроне й досі не йдеш у поле? чи ти не бачиш, що сонце вже от-от поверне на полудень? спитав Кайдаш: та нащо ж ти оце запрягаєш воли?
— Поіду до млина: казала мати, що нема борошна, обізвався Лаврін, завертаючи воли до воза.
— А я ж тобі велів ити косити ячмінь!
— Постоіть до-завтра, ні де дінеться: не втече.
— Ти ж знаєш, що ячмін зовсім стиглий; зараз висиплеться.
— Ячмінь ще не зовсім стиглий, ще й два або й три дні постоіть, обізвався Лаврін. Гей перістий! ший ставай! крикнув він на вола.
— Йди в поле косити, кажу тобі! Як треба буде до млина, то я сам поіду.
— И я дорогу знайду. Идіть, тату, в повітку та майструйте коло воза.
Син не слухав батька и все таки заганяв воли до ярма. Кайдаш розсердився и приступив до воза.
— Лавроне! кажу тобі, йди до ячменю! Нащо тобі здався той млин: гень покинь воли! сказав батько и штовхнув перістого вола в морду.
Віл махнув рогатою головою и ёго шия вискочила з ярма.
— Тату, одчепіться од мене! Схочу, піду на поле, схочу, поіду до млина: гей перістий! ший ставай! крикнув Лаврін и підставив волові ярмо.
Перістий віл знов покірливо засунув шию в ярмо. Лаврін хотів уже засунути заноза.
