Сторінка:Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я. 1879.pdf/113

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Гей перістий з ярма! крикнув батько и вхопив вола за ріг.

— Ший ставай, проклятий! крикнув Лаврін и вхопив вола за другий ріг.

Віл не знав, що робити й кого слухати. Дві руці тягли ёго за роги, неначе хотіли роздерти ёму голову. Він спересердя крутнув головою так, що ярмо полетіло на землю, а батько с сином ледві встигли одвести на бік руки.

Карпо вийшов с сіней, став на порозі, заклавши руки за спину, и тільки дивився, міцно здавивши своі тонкі губи та насупивши брови.

— Не запрягай, кажу тобі! кричав батько.

— Ба запряжу! кричав син.

— Зажени води в загороду, бо я тобі спину побю оцим занозом, кричав батько и вихопив заноза з ярма.

— Ба таки запряжу й поіду до млина, хоч ви міні й спину побєте: гей сірий! цабе, бісова паро! кричав Лаврін на вола и влущив ёго по ребрах пужалном.

— Навіщо ти бєш вола! навіщо ти нівечиш скотину! цабе сірий в загороду! крикнув батько и сам не счувся, як влущив сірого по ребрах занозом.

Лаврін ухопив у руки налигача и тяг воли до воза. Старий Кайдаш и собі вхопився за налигача и одтягав воли од воза. Воли крутились, не знали, куди йти, мотали головами, а далі вирвались тай дременули в садок.

Старий Кайдаш плюнув и пішов у повітку, а Лаврін погнався з батогом за волами.

Воли прибігли до тину и стали поклавши на тин голови. Лаврін вхопив в руки налигача, повів воли до воза, запріг та й поіхав до млина. Над вечір він вернувся з борошном, зніс мішки в комору, а батькові й слова не казав и не питався ёго, неначе ёго й дома не було.

— Заженуть мене синки швидко на піч, думав старий Кайдаш, майструючи в повітці.

Другого дня Лаврін узяв косу и пішов з Мелашкою та з матірю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лаврона.

— Чи це йдеш на поле, не питаючись мене? спитав Лаврона батько.

— А хіба ж Карпо вас питається, як иде на поле? А чим же я гірший од Карпа, обізвався Лаврін, кинувши косу й перевесла на плечі.