Сторінка:Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я. 1879.pdf/117

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Кайдаш вже пізно вернувся до хати. Сімя вже повечеряла и полягала спати. Він підійшов під двері и хотів постукати. Коли гляне, зза угла кинулась на ёго собака, здорова, як годований кабан, с кінською головою, з рогами, и заблищала страшними очима. Він оступився назад и махнув на неі руками. Коли гляне, до ёго лащиться сірий Борбос.

Кайдаш увійшов у хату, Кайдашиха засвітила керасинову лямпу и думала, що він був у шинку и зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, и задумався.

— Боже мій! що це зо мною діялось? думав Кайдаш: чи це мене Бог карає за гріхи, чи показує свою ласку за правду?

— Де це ти бродив? Чого ти став такий жовтий, як віск? питала в Кайдаша жінка.

Кайдаш махнув рукою, постлався на лаві и ліг спати. Другого дня, в неділю Кайдаш ходив цілий день смутний, та задуманий. В Понеділок він пішов в поле косити, а нудьга давила ёго, як камінь. Вертаючись с поля, Кайдаш забалакався з людьми коло шинку, зайшов з ними в шинк и випив пів кварти горілки. Йде він через греблю попід вербами, коли гляне на воду, с під греблі вискочив чорненький хлопчик з маленькими ріжками, з здоровою головою та й побіг за ним слідком. Кайдаш пішов скоріще, а чорний хлопчик біжить за ним та приказує за кожним ёго ступінем: туп, туп, туп, туп. Кайдаш обернувся и махнув на хлопця косою. Хлопець неначе в землю ввійшов. Кайдаш пішов через місток, коли оглянеться, а хлопець знов біжить за ним по містку та все приказує: туп, туп. Кайдаш пішов стежкою понад ставком; з берега плигали цілими сотнями маленькі, як жаби, чортики, пирнали, знов виринали и дражнились з ёго язиками.

Кайдаш прийшов до дому. Входить він у двір, дивиться в той куток, де росли густі колючки, аж там замісь колючок, ростуть маленькі чортики з ріжками, похожими на цвяхи. Кайдаш махнув косою, и ёму здалося, що ті чортики полягли покосами, та тільки ніжками дригають. Він викосив всі колючки, коли гляне за двір, аж и там, замісь кропиви та лопуху, ростуть чортики. Кайдаш давай косити кропиву.

С хати повиходили сини й невістки. Карпо крикнув до батька.

— Що ви, тату, робите! Чи вам діла нема, що ви косите на улиці кропиву?

— Еге, кропиву. Добра кропива. Хіба ти не бачиш, скільки наросло тих чортів, бий іх сила Божа. Ось я вас проклятих усіх викошу! А дай, Карпе, мантачку! я наклепаю косу.