Сторінка:Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я. 1879.pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— А чого це ви поставали та руки поскладали та ще й верзете Бог зна, що? загомонів Кайдаш до синів: Чи то можна в таку пятницю паскудити язики? Ви знаєте, що хто сегодня спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді и не вмре наглою смертю.

— В Семигорах нема де и втопитись, бо в ставках старій жабі по коліна, сказав Карпо.

— Говори дурню, нема де втопитись. Як Бог дасть, то и в калюжі втопитись, сказав батько.

— Хіба с корчми йдучи… сердито сказав Карпо и тим натякнув батькові, що батько любив часто заходити до корчми.

— Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! все допікаєш міні гіркими словами…

Кайдаш плюнув и знов пішов у повітку стругати вісь.

Хлопці трохи помовчали, але перегодя, знов почали балакати попереду тихо, а далі все голосніще, а потім зовсім голосно.

— Карпе! тихо почав Лаврин, дуже охочий до гарних дівчат: скажи бо, кого ти будеш сватати.

— Ат, одчепись од мене, тихо промовив Карпо.

— Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неі щоки, як яблука, зуби, як біла ріпа, в неі коси, як праник, ноги, як ставиці, сама дівка здорова як тур, як иде, то під нею аж земля стугонить.

— Гарна… мордою хоч пацюки бий, сама товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни.

— Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя, личко маленьке й тоненьке, як шовкова нитка, губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка, хоч води напийся, а сама пишна як у саду вишня, а тиха, як вода в криниці.

Старий Кайдаш аж на бік сплюнув, а Карпо промовив: Вже й знайшов красуню! В Одарки лице, як тріска, стан, як копистка, руки, як кочерги, сама як дошка, а як иде, то аж кістки торохтять.

— Але ж ти й вередливий! то сватай Хотину Корчаківну, сказав Лаврин и засміявся.

— Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неі неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

— Ну то бери Ганну.