мина; під шиєю була дірка на піч. Дивиться Кайдаш, с тієі дірки вискочив чорток, такий завбільшки, як кіт, та й знов сховався на піч. Кайдаш не встиг одвести очей, а с під шиі вискочило вже два чорти, показали ёму язики и знов сховались у дірку. Кайдаша взяла злість: він ухопив макогона, кинувся до комина та як трісне макогоном по шиі, аж шматки глини одколупились и посипались до долу.
— Омельку! чи ти здурів, чи ти з глузду зъіхав? крикнула Кайдашиха.
— Еге здурів! хіба ти не бачиш, он чорти вискакують з дірки.
— Свят, свят, свят! перехрестися! Де ті чорти взялися! говорила Кайдашиха: напється в шинку та тільки дуріє.
Кайдаш обернувся од комина, коли гляне під стіл, під столом лежить здоровий, як кабан, та мохнатий чорт, с страшною чорною мордою, з рогами, з ротом до вух, з білими здоровими зубами. Кайдаш злякався и сів на лаву. Він зирнув на піл, на лаві й на полу сиділи рядом здорові чорти и клацали до ёго зубами, неначе вовки. Кожний держав по жарині в роті; жар світився в іх зубах; зубаті пащеки червоніли. Один чорт показував ёму на сокиру під лавою и шепотів: візьми сокиру та зарубайся! Другий показував на налигач під полом и шепотів: піди в клуню та повісся! Третій підказував: піди до ставка та втопись!
— Жінко, чи ти не бачиш, скільки чортів сидить на лаві! говорив Кайдаш, а сам дрижав, аж зубами цокотів.
— Господи милосердний! тільки нас лякаєш, говорила Кайдашиха.
Мелашка стояла коло печі, ні жива ні мертва. Лаврін схопився с постелі.
— Виведіть мене на двір! Вже чортів повна хата, а між ними здорові мухи літають та чорні крюки шугають, сказав Кайдаш.
Лаврін взяв батька за руку и вивів на двір. Мелашка злякалась и вибігла слідком за ними. В Кайдашихи трусились ноги од переляку. Вона достала свяченоі води, покропила хату, засвітила страстну свічку перед образами.
Кайдаш провітрився на дворі. Лаврін увів ёго в хату. Страхіття десь счезло.
— Треба міні висповідатись, сказав Кайдаш: це мабуть смерть моя наступає.
