Кайдашиха й Лаврін насилу вговорили ёго лягти на постіль. Тільки що він виліз на піл и хотів лягти, ёму здалось, що на постелі лазять здорові раки та чорні павуки. Прудкі павуки, такі завбільшки, як гусинята, кинулись до ёго, як собаки. Він одскочив и почав обтріпувати одежу. Ёму здавалось, що на ёго сорочках начеплялись раки та павуки и були готові вчепитись в ёго тіло клешнями та губами.
— И де та нечисть набралася на полу! кричав Кайдаш, обтрушуючи сорочку: Лавроне! візьми віника та позмітай оту погань.
Лаврін узяв віника и ніби щось змітав с постелі. Тоді Кайдаш ліг на постіль и заснув.
На другий день Кайдаш пішов до священика, висповідався, але все те нічого не помогло. До ёго внадився херсонський чумак, приходив до ёго вночі та все неначе водив ёго десь по пущах та по нетрах.
Через тиждень той чумак завів Кайдаша знов на греблю, а вранці ёго знайшли в воді на лотоках коло самоі застави. Мірошник прийшов підняти заставу и вглядів у воді неживого чоловіка. В млині мололи семигорські люде и впізнали Кайдаша.
Волость прислала до втопленика сторожу. Три дні лежав під вербою Кайдаш, прикритий старою свитою, доки приіхав становий и звелів синам узяти батька та поховати.
— Постив батько дванайцять пятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а про те втопився. И пятниці нічого не помогли, говорив Карпо; варто було мучити себе цілий вік.
Поховали сини Кайдаша з великою честю, просили священика, занести батька церкву; як ховали, то читали євангелию трохи не коло кожноі хати; після похорона справили багатий обід. Кайдашиха роздала старцям щедру милостиню, дала священикові на сорокоуст.
На четвертий день після похорона, Карпо и Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
— А що, Лавроне, сказав Карпо: розділім тепер грунт по половині, а то батько одрізав міні города, неначе вкрав.
— То й розділім, сказав Лаврін: чи підемо в волость, чи обійдемось и без волости.
