— То одкуси ёго зубами! А де ж ёго діти, коли він вигнався на улицю, сказала Мелашка.
Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лаврона за батьтівські спадки.
— Чом же ви не розділили пасіки? сказала вона: аджеж пасіка батькова! Гаращо все загарбали собі в руки! На Лавроновій половині в садку більше двома групами и однією яблунею.
— А ти вже й полічила? спитав Лаврін.
— А вже ж полічила и своім не поступлюсь. Садок не твій а батьківський, сказала Мотря.
— То візьми ті груші та пересади на свою половину, крикнув Лаврін.
— Який іх чорт подужає пересадити! Пересадиш, то підвередисся, сказала Мотря.
— О, підвередисся, Мотре, коли Карпо не поможе, сказав сміючись Лаврін.
— Вже хоч підвережусь, чи ні, а таки свого докажу, крикнула Мотря и вдарила кулаком об кулак: ходім зараз в волость, нехай нас волость розсудить, а не ти с свекрухою. Дайте лиш нам половину пасіки, а як ні, то бери, Карпе, сокиру та й рубай груші. Я вам свого не подарую, кричала й сичала Мотря.
— Та подивись лишень! на твоій половині все старі груші, а на моій — щепи! сказав Лаврін.
— Мотря каже правду: ви нам дайте половину пасіку, половину овець та свиней, сказав Карпо.
— Овва! який розумний! Забери половину котів та собак! кричала Кайдашиха: а батька хто лупив у груди? Лаврін хоч батька не бив.
— Не бив, тільки трохи вола не роздерли за роги вдвох з батьком, сказав спокійно Карпо.
— А ти забув, що я ще живу на світі? И я маю якесь право на батькове добро. Ти радий мабуть мене живого в землю закопати! говорила Кайдашиха: ти хочеш с своєю Мотрею мене сироту скривдити? Ні, Карпе, нехай нас громада розсудить.
— Як громада, то й громада! Ходімо в волость, бо я своєю часткою не поступлюсь, сказав Карпо.
Карпо з Лавроном та с Кайдашихою пішли в волость, а Мотря з Мелашкою зостались на дворі коло волості.
Волость присудила Лавронові та матері батьківське добро, бо Карпо вже забрав свою частку ще за батька. Як почула про те Мотря, то мало не скрутилась и наробила крику та голосу під волостю.
