— А вже ж! оце взяв би той кадівб, що бублика ззіси, поки кругом обійдеш, а як иде, то задом крутить та…
Карпо прикинув таке слівце, що богомольний Кайдаш плюнув и знов вибіг с повітки.
Хлопці стояли один проти другого поспиравшись на заступи.
— Господи! чи в вас Бога нема в серці, що ви в таку святу пятницю паскудите язики, чи вам не треба помірати, чи ви не соромитесь святого сонечка на небі? Якого це бісового батька ви стоіте, згорнувши руки, діла не робите та тільки язиками чорт зна-що верзете, крикнув Кайдаш и почав присікуватись до синів та махати стругом, перед самим Карповим носом. Старий був нервий и сердитий и ще більше сердився од того, що в ёго од самого ранку и рісочки не було в роті.
— Тату! сказав гордо Карпо: ви покинули майструвати, а ми вам нічого не кажемо.
Старого неначе хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаноі вовни, не вважаючи на святу пятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовляти.
— Коли я буду вибірати собі дівчину, то візьму гарну як квіточку, червону як калину в лузі, а тиху, як тихе літо. Хоч під лавкою полежу, та на хорошу погляжу, хоч за дровами, аби с чорними бровами, сказав веселий Лаврін.
— Міні аби була робоча та проворна. Я не дуже люблю дівчат с солодким маком, а люблю с перцем, щоб були трохи кусливі, як мухи в спасівку, сказав Карпо.
— То бери Мотрю, Довбишову старшу дочку. Мотря й гарна и трохи бриклива, и в неі й серце с перцем, сказав Лаврін.
Лаврінові слова запали Карпові в душу. Він спинився чогось думкою на Мотрі, и вона в ёго не виходила з думки, неначе стояла тут на току недалечко од ёго, під зеленою яблунею и дивилась на ёго своіми темними маленькими, як терен, блискучими, як вишня проти сонця, очима. Він неначе бачив, як пашіло іі лице з румянцем на всю щоку до самих висків, як біліли іі дрібні зуби між тонкими червоними губами, як вона, ніби одмахуючись правою рукою, одвертала од ёго своє горяче лице и блискучі маленькі очі. Гаряче літне сонце огнем роспекло ту мрію перед ёго очима. Карпо задумався, підвівся од землі, сперся на заступ и не зводив очей с того місця під яблунею, де він ніби вглядів свою горячу мрію в червоних косниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
