Од того гвалту Карпо не всидів у хаті и вискочив у сіні с світлом. Лаврін стояв серед сіней з драбиною Мотря тиліпалась на стіні як павук на павутині.
— Драбиною іі плещи, та добре! кричала Кайдашиха: не хай не збірає яєць на нашому горищі.
Кайдашиха кинулась до драбини и була б справді почастувала низчу половину Мотрі драбиною, але Карпо вирвав драбину в Лаврона, пхнув матір так, що вона трохи не перекинулась, и підставив драбину під Мотрю. Вона злізла до долу с куркою в руках.
— Оддай міні яйця, злодійко! нащо ти покрала наші яйця? репетувала Мелашка.
— Це моя курка нанесла! говорила Мотря, втікаючи в свою хату.
— А хіба ж твоя курка іх позначила, чи що? Як не вернеш яєць, я піду в волость, говорила Кайдашиха.
— Про мене йдіть и за волость, кричала Мотря с своєі хати, витираючи ганчіркою яєшню в пазусі.
Мелашка засвітила світло, половила в сінях своі курки и повикидала іх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
— Одривай хату од цих злиднів! говорила Мотря в своій хаті Карпові.
— Чи ти здуріла чи що? неначе хату одірвати так легко, як шматок хліба одкраяти. Ти знаєш, що то буде коштувати?
— Щоб там не коштувало, одривай, а ні я сама одірву, говорила Мотря.
— А ну, ну, попробуй. Оце видумала таке, що й купи не держиться.
Одначе швидко після того Карпо побачив, що Мотря говорила таке, що держалось купи.
На другий день Кайдашиха прибралась и пішла до священника жалітись на Мотрю. Вона росказала все діло не так священикові, як матушці. Матушка дала бабиним онукам коржиків та бубликів, печених с сахаром. Кайдашиха принесла ті гостинці, роздала Мелашчиним дітям. Мотрині діти почули носом гостинці и повибігали в сіни. Кайдашиха роздала й ім по бубликові.
— Не беріть од баби гостинця, бо вона злодійка, крикнула Мотря с своєі хати.
Діти забрали гостинці, та давай махати рученятами на бабу та промовляти ті слова, що ім доводилось не раз чути од матері.
