Але настала весна. Хати Кайдашенків стояли дуже близько одна коло другоі, а іх огороди були перегорожені тільки поганеньким тином…
Мелашка посадила огірки около самого тину. Огірки зійшли, як зелене руно. Показались ранні огірочки. Мотрин півень перескочив через тин та давай вибірати мелашчині огірки. Півень сокотав та скликав курей. Всі мотрині кури перелетіли через тин та в огірки! За курми полізли крізь тин курчата. Квочка вигребла яму саме серед огудиння, аж перекинулась до гори ногами.
Стара Кайдашиха вийшла на город, угляділа таку шкоду, та аж за голову вхопилась. Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей. Палиця влучила в півня; півень киркнув и потяг через тин перебиту ногу. Двоє курчат лягло на місці.
Мотря вибігла и вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.
— Чи це ви, мамо, перебили моєму півневі ногу? крикнула Мотря через тин до Кайдашихи.
— А тож хто? Це тобі за ті яйця, що позбірала з нашого горища, говорила Кайдашиха: а як ще раз твоі кури підуть на наші огірки, то я іх поріжу та поім.
— То й заплатите! Хіба в нас волості нема, говорила Мотря: не було вам на городі місця для огірків; насадили пак під самим перелазом. Карпе! чи ти бачиш, що то таке?
— А що? півень ногу волочить, обізвався спокійно Карпо.
— Карпе! піди до матері та скажи ій, нехай вона другий раз не бє моіх курей, чеплялась Мотря.
— Гм? мукнув Карпо, стоячи коло хати.
— Карпе! чи ти чуєш, чи тобі позакладало? кричала Мотря.
Карпо стояв и дивився на півня.
— Карпе! чи ти глухий, чи ти хочеш мене с світа зігнати? Піди та вилай свою матір.
— Йди та лайся, про мене, хоч до самого вечора, сказав дуже спокійно Карпо.
— Так, єй Богу, так. Оце добре! Мати вбила двоє курчат, перебила півневі ногу…
— Підсипай, підсипай перцю, насмішкувато сказав Карпо.
— Біжи, нехай Лаврін заплатить за півня! крикнула Мотря під самим ухом у Карпа.
— А ну голосніще, бо не чую! Підкидай соли до перцю! бо вже давно іли с перцем.
