Тим часом поганенький тинок між двома городами зовсім осунувся. Рову не було и через тин почали скакати свині. На другий день в карпів город вскочив лавронів рябий кабан и порався в картоплі.
Мотря вгляділа кабана й наробила гвалту. Вона вхопила рогача, діти забрали кочерги и гуртом кинулись за кабаном. За дітьми побігли собаки. Мотря з дітьми загнала кабана в свій хлів та й заперла.
Лаврін почав кричати через тин, щоб Карпо випустив кабана.
— А вже ж! Кабан твій в займані. Викупи, то й візьмеш; гукнула Мотря через тин: а як не викупиш, то верни міні пів мішка картоплі.
Лаврін почухав потилицю та й пішов у хату. Кайдашиха тільки губи сціпила.
Того ж таки дня Карпа й Мотрю покликав іх кум у шинк полоскати повивачі після похрестин. На карповому дворі стояла коняка, привязана до воза, й іла сіно. Карпові діти одвязали коняку и почали іздити верхом по двору. Коняка знирнула з уздечки, на радощах фицнула задніми ногами та й скочила через тин в лавронів город. Поганенький тинок звився, як полотно, під кінськими копитами й поліг на огородину. Коняка пішла пастись на лавронові буряки.
Лавронові діти прибігли в хату и дали знати бабі та батькові. Всі повибігали с хати, побрали дрючки та давай ганятись за конякою. Мелашка й Кайдашиха взяли іі за гриву з двох боків, завели в хлів та й заперли.
Карпові діти бачили все те з двора, полякались и догадались, нащо то баба с тіткою повели коняку в хлів. Вони зараз побігли в шинк и росказали, що іх коняка в займані в баби, заперта в хліві.
Карпо й Мотря вже трохи були на підпитку и побігли до дому.
— Як! Чи то можна? за свого паршивого кабана вони сміли взяти нашого коня? кричала дорогою Мотря.
— Я ім покажу, що мій кінь не те, що іх півень, говорив сердитий Карпо.
Карпо з Мотрею прибігли до дому. Стара Кайдашиха вешталась коло хати без діла: вона ждала Мотрі. В неі аж губи трусилися до лайки, та не було с ким лаятись. Вона вгляділа Мотрю й затрусилась.
