— И як ті люде іздили с такоі гори и не роскопали, одколи Семигори стоять, говорив Кайдаш, наливаючи чарку с кварти.
— Та мабуть, попереду не возили тудою снопів, обізвався один чоловік с кутка.
— Еге, не возили. Скільки я с покійним батьком потрощив возів! Раз трохи не задушився наш віл у ярмі. Віз покотився з горба тай потяг за собою воли. По один бік заніз поламався; віл вискочив, а з другого боку заніз був добрящий та й не подався. Другий він так таки й повис на ярмі! Лежить бідна худоба, аж язика висолопила, поки я приніс сокиру та й перерубав заноза.
Вже сонце зайшло, вже стало на дворі темно, а Кайдаш усе пив у шинку, доки не пропив половини грошей и вже пяний потягся до дому.
Кайдашиха с синами вже повечеряла. Вже в хаті полягали спати, як батько застукав у двері.
— Жінко! одчини! закричав Омелько и почав лупити з усієі сили кулаком у двері.
— А деж ти, волоцюго, волочився до сего часу? крикнула Кайдашиха с хати. Не одчиню! Ночуй на дворі, коли пропив гроші. Про мене, лягай там під тином.
— Одчини, бо вікна побю! репетував Кайдаш и лупив у двері ногою так, що поганенькі двері аж хрипли?
— Як побєш, то й повставляєш. Одначе завтра в Богуславі ярмарок, обізвалась с хати жінка.
Лаврін устав и одчинив батькові двері. Батько переступив поріг, заточився, поминув хатні двері та й пішов лапати стіни в темних сінях. Замісь дверей, він налапав драбину и звалив іі, потрапив на діжку з водою, скинув кружок и шубовснув у воду обома руками. Кайдашиха наносила повнісіньку діжку води. Вона через верх полилась до долу.
— Жінко! де ти в сучого сина діла двері! кричав Кайдаш. Чи це я вліз у ставок? Покарала мене свята пятниця. Прийдеться пропасти.
Кайдашеві здавалось, що він иде через узеньку греблю попід вербами, що він шубовснув з греблі у ставок. Він почав гвалтувати.
— Гвалт! рятуйте, хто в Бога вірує! гукнув Кайдаш на ввесь куток, аж собаки забрехали на дворі: рятуйте, бо пропаду! покарала мене свята пятниця.
