Карпо глянув на вози и важко здихнув. Треба було братись за роботу. Кайдашенки попробували одкотити заднёго воза, але побачили, що ёго так трудно одкотити, як трудно пересунути стіжки. Ім прийшлось скинути половину снопів підвести вози, скласти снопи знов на віз и одвезти на тік. Поки вони вернулись назад, в роскиданих снопах уже рились свині, и зарились так, що тільки було видно задні ноги с хвостами; десь узялись гуси, качки, вкрили снопи, як галич, ростягували по соломині, по колоскові, кричали, геготали. Горобці обсіли ті снопи, що скотилися далеко вниз. С сусідських городів півні понаводили курей, неначе паничі паннів; квочки вивели курчат на гулянку, а шинкарева коза вилізла на віз, на самісінький верх и тільки борідкою махала, смикаючи колоски.
Лаврін вернувся с току с цілим возом, махнув батогом по козі; коза мекнула коротко, неначе горло ввірвала, и скочила на свиней. Свині кинулись в ростіч, гуси наробили гвалту й розсипались по горі.
Всі малі хлопці й дівчата покинули слухати службу, повилазили на дзвіницю поставали на горі коло брами и дивились на диво. Вже задзвонили на достойно, як Кайдаш с синами впорався коло воза, повіз снопи в двір, а на горі зостався тільки поламаний віз, неначе поламаний бурею корабель, викинутий на берег.
Старий Кайдаш накинув свиту и пішов до церкви одмолюватись за свій гріх. За ним слідком пішов и Карпо, щоб подивитись на Мотрю.
Карпо перейшов цвинтар и тільки встиг кинути очима на Мотрю. Вона навмисне стояла коло дівчат с самого краю. Карпо ледві вглядів на ході іі гострі, як ніж, очі, ухопив іі блискучий погляд, с під цілого вінка квіток та зеленого листя.
Виходячи с церкви, Карпо догнав Мотрю за брамою. Люде сипнули с церкви и розсипались по всему шпилі. Дівчата й діти побігли з гори, неначе ластівки полетіли, а Мотря побігла, неначе сива зозуля полинула. Іі довгі стрічки тільки маяли на вітрі, як листя роскішного хмелю, що почеплявся на тополі. Карпо догнав іі коло свого двору. Мотря закрила губи хустиною, але зараз іх одкрила и сміливо спитала, чи вийде він по обіді на музики.
— Вийду! а ти, Мотре, вийдеш?
— Вийду, хоч би й мати не пускала, одказала Мотря, побігла на греблю, та й сховалась за вербами, тільки іі червоні стрічки блищали між зеленим листом.
