Сторінка:Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я. 1879.pdf/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ой важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде вона моєю; вється, як вюн руках, та коли б не вискочила з рук, подумав Карпо тай пішов у хату.

По обіді на улиці вдарили троісті музики и пішли через село до корчми, виграваючи дорогою. Заворушились дівчата на городах та в садках, висипали на улицю, аж перелази затріщали. Жнива кінчались, наставав вольніший час. Дівчата збірались на гулянку під корчмою. Корчма стояла коло одноі греблі над ставком, між високими вербами. Всі дівчата були тільки в червоних кибалках, одна Мотря прийшла вся в квітках та в стрічках. Дівчата оглядались одна на другу та все поглядали на Мотрю. Між парубками зачорніла висока смушева Карпова шапка. Карпо найняв музики дівчатам. Всі дівчата здивувались. Ніхто не знав, що він найняв музики для одноі Мотрі. Мотря пішла у танець и повела за собою других дівчат. За дівчатами пішли в танець хлопці. Тільки Карпо стояв оддалеки заклавши одну руку за пояс. Він не любив и не вмів танцювати. Оддалеки він спід лоба дивився на Мотрю, як по іі плечах маяли довгі кінці стрічок, як дріботіли в танцях іі червоні чоботи, як брящало на шиі добре намисто з дукачами.

Музики разом стали, неначе струни порвали. Дівчата перестали танцювати. Карпо все стояв та скоса поглядав на Мотрю. Він не приступив до неі, не розмовляв з нею. Мотрю почала брати злість. Над вечір дівчата почали росходитись. Пішла до дому й Мотря, трохи сердита на Карпа. Карпо догнав іі, пристав до неі, пішов з нею поруч, але довго не говорив з нею ні слова. Мотря мовчки лузала насіння. Довбишів двір був недалечко. Вже було видко садок и задимляний верх. Вони пішли греблею:

— Чого це ти, парубче, слідком йдеш за мною? Мати вглядить та ще й вилає, сказала Мотря не дивлячись на Карпа.

— Я лайки не дуже боюся. Чи вийдеш у вечері на вулицю?

— Може до тебе й друга вийде, хто тебе знає… сказала й слово перервала Мотря.

— А як я свисну за садком, чи вийдеш?

— Я б обсадила черешнями двір, щоб и твого голосу не було чути.

— Чому ж так?

— Хто тебе знає, чи ти гордий, чи ти пишний, чи гордо несесся. Я не знаю, чи ти мене вірно любиш, чи з мене смієсся. Ще й слави на все село наробиш.

Карпо став під вербою на греблі. Мотря й собі стала.