Сторінка:Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я. 1879.pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Я не гордий, я не пишний й гордо не несуся. Я тебе, Мотре, щиро люблю и с тебе не сміюся.

Мотря стала якось добріща й ласкавіща. Вона осміхнулась и глянула Карпові просто в вічі. Іі блискучі очі неначе легка роса присипала.

— Як зійдуть зорі на небі, я видам матері вечерю та й вискочу на часок у садок. Прощай, Карпе! сказала Мотря и крутнулась перед ним так швидко, що іі стрічки обсипали ёму лице, ніби пухом.

— Ой ти, дівчино, с кучерявоі рути-мяти звита; та з гостролистоі шельвіі! подумав Карпо и повернув назад до дому.

Минуло неділь зо дві. Вже кінчалось літо. Перед самим Семеном Карпо заслав до Мотрі старостів. Старости заміняли хліб: Мотря не цуралась Карпа.

Після Семена старий Кайдаш надів нову чорну свиту, засунув за пазуху паляницю, взяв у руки ціпок и пішов с своєю жінкою до Довбишів на розглядини. Кайдашиха вбралась, як у неділю, в горсет, в жовті чоботи, в нову білу свиту, ще й засунула в рукав білу хусточку. Довбиші були богатенькі, и Кайдашеві хотілось себе показати перед богачами.

Кайдаш из жінкою ввійшов у Довбишів двір. На дворі було горяче, як літом. Сонце тільки що звернуло с півдня. Кайдашиха стала коло воріт и обтерла полою пил з жовтих чобіт. Недалеко од хати під грушею Мотря терла коноплі. Іі руки ходили ходором. Терниця гавкала під іі руками, як сучка, дрібно та голосно, аж скрипіла, аж вила. Жменя конопель маяла в іі руці, як лисичий хвіст.

— Добри-день, моя дитино! Боже поможи! промовила Кайдашиха до Мотрі тоненьким голосом.

— Доброго здоровя! спасибі! обізвалась Мотря с садка, и іі руки не переставали ворушити мечин терниці. Вона тільки підвела голову в гору и знов спустила очі на терницю.

— Чи батько та мати дома? спитала Кайдашиха.

— Дома. Вони в хаті, обізвалась Мотря, и терниця замовкла на хвилину та й знов загавкала на ввесь садок.

Довбишка виглянула в вікно и догадалась, що Кайдаші йдуть на розглядини. Вона міттю застлала скатертею стіл, поклала на столі хліб, накинула на себе горсет, а Довбиш вискочив у сіни, вскочив у хижку и накинув на себе свиту.

Ще Кайдашиха розмовляла на дворі з Мотрею, а Довбишка одчинила сінешні двері й стала на порозі. Кайдаші привитались