— Легеньку руку маєш! легенько ставиш, невістко! крикнула Кайдашиха на Мотрю: одні ночови маємо, а ти й ті розбий.
— Як розібю, то купите другі, одрубала Мотря.
Кайдашиха побачила, що невістка сердиться на неі. Іі саму взяла злість.
Прийшов вечір, а в хаті було сміття мало не по кісточки. Кайдашиха стала й собі оджимати сорочки, а хати не замела.
— Чому це в нас и досі хата неметена? спитав Карпо, увійшовши в хату.
— Бо твою жінку сёгодня перело́ги напали, сказала вже сердито Кайдашиха.
— Не знаю, кого напали перемоги, ледві обізвалась Мотря и так скрутила сорочку в руках, що вона чавкнула, ніби закричала, а бризки хлюпнули Кайдашисі в вічі.
— Якого це ти нечистого так ляпаєш? Ще мало сміття в хаті, то нехай буде грязь, крикнула Кайдашиха. Чом ти своій жінці нічого не скажеш? сказала Кайдашиха до Карпа, хіба ти не бачиш, що вона мене не слухає та діла не робить.
— А це хіба ж не діло? не в піжмурки гуляю, крикнула й собі Мотря.
— Чому ти, Мотре, й досі не замела хати? промовив Карпо до жінки.
Не замела, бо гуляю од самоі півночі. Ось уже и рук и ніг не чую, так натанцювалась, промовила Мотря.
— Та чого це ти кричиш, як на батька! крикнула Кайдашиха: міні вух не позакладало: чую.
— Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричати, коли робиш на всю сімю сама.
— А хіба ж ти робиш сама? спитала Кайдашиха.
— А хто ж міні помагає, коли хата й досі не заметена, крикнула Мотря.
— Чого це, ти, Мотре, кричиш на матір. Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий, обізвався Карпо.
— Мала розум, а в вас, мабуть, оце згубила, сказала через губи Мотря, міцно здавивши своі тонкі губи. Вона оджимала так здорово, що аж намисто брязкало, и гойдались дукачі.
Мотря поскладала плаття на коромисло и пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віника и вимела хату й сіни.
— Ти, Карпе, не потурай своій жінці, а то вона мене не слухає, ще й лає. Вона мене зовсім не має за матір. Що с того що вона робоча, коли хата три дні стоіть неметена?
