Сторінка:Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я. 1879.pdf/39

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дів на лаві, а Мотря все стояла коло мисника. Світло погасло. Карпо и Мотря полягали спати, помолившись в темряві. Мотря чула, що на іі душу лягло щось важке, але ні одна слёза не виступила на іі очах.

Другого дня вранці Мотря замітала сіни. Чує вона, Кайдашиха говорить на дворі з якоюсь жінкою, та все про неі. Мотря виглянула крадьком с сіней: Кайдашиха стояла, спершись на ворота, а проти неі за ворітьма стояла іі кума, голова проти голови, неначе вони цілувались. Кайдашиха почала говорити тихо, але так тихо, що було чуть на все подвіря.

— От мабуть Довбиші надавали за Мотрею всякого добра, говорила кума: ще й ти, кумо, забагатієш за невісткою.

— Де там, моє серденько! Я думала, що такі багатирі наженуть міні повний двір волів та коров, а вони пригнали одну дурну вівцю, та ще й попереду вовну обстригли. Щось моя невістка не одчиняє при міні своєі скрині; мабуть тим, що порожня.

— Чи робоча твоя невістка? спитала кума: чи тямить хоч трохи в господарстві?

— Хліб істи добре тямить, сказала Кайдашиха. Я думала, що ті багатирі вміють добре спекти, зварити. Але міні довелось всему вчити невістку. Та то, моє серденько, моя невістка незугарна тобі ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце, як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не ідять, як помаже комин, то всі віхті знать. А вже лаятись та мене не слухати, мабуть, учив іі сам Довбиш разом з Довбишкою. Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова як кобила, та тільки сопе…

— Од кобили чую! крикнула Мотря, висунувши голову с сіней: ще й одноі сорочки міні не справили, а судите на все село.

Кайдашиха замовкла й не знала, де очі діти. Кума десь ділась, неначе крізь землю провалилась.

Мотря поралась в хаті й разу не глянула на свекруху. Вона вибрала сорочки з жлукта, пішла на ставок прати и прийшла до дому аж у вечері.

— Потрівай же, свекрухо! говорила голосно Мотря сама до себе, розвішуючи сорочки по тину: будеш ти в мене циганськоі халяндри скакати, а не я в тебе.