— А де я тобі наберу стільки грошей, сказав батько. Твоя жінка не дівка, ій заміж не йти. Поіде мати до Корсуня на ярмарок, то й справить, що там буде треба.
Кайдашиха и справді поіхала на ярмарок. Мотря просилась и собі, але свекриха іі не взяла.
Ввечері Кайдашиха привезла Мотрі з ярмарку хустку й матеріі на спідницю. Мотря розгорнула хустку в руках. Хустка була чорна з маленькими квіточками.
— Мабуть, хочете мене в черниці постригти, сказала Мотря й кинула хустку на стіл. Вона глянула на матерію на спідницю, матерія буля убога, семненька, с червоними краплями. Мотря навіть не розгорнула іі та й одійшла од стола.
— Я знала, що тобі не вгожу. Я не знаю, хто тобі и вгодить, сказала Кайдашиха, розсердившись: де ж так! зросла в такій роскоші.
Мотря мовчала. А для неі, молодоі, так хотілось вивязати на празник голову роскішною червоною хусткою. Вона тільки легко зітхнула.
— Не моя воля в цій хаті, подумала вона. И для неі схотілось волі та своєі хати.
Настало літо. Почалися жнива; почалася в полі робота. Кайдашиха ще раніше будила невістку гнати до череди та варити обід, та все докоряла невістці.
— Вставай, невістко, та подій ті корови та вівці, що од батька нагнала, говорила Кайдашиха.
— Од батька я не нагнала, та и в вас небагато корів застала, говорила Мотря.
Сімя літом мало сиділа в хаті, менче стало колотнечі. За гарячою роботою в полі не було часу сваритись. Кайдаші вижали свій хліб и стали заробляти в пана за сніп. Мотря жала дуже швидко и заробила с Карпом більше кіп, ніж Кайдаш с Кайдашихою.
В осени Мотря обродинилась. Кайдаш справив ҳрестини. Карпо ще більше ніби виріс сам в своіх очах. Він ходив кругом стола с пляшкою в руках, та все частував гостей. Він тепер вважав себе, як правдивого господаря, у всёму рівного батькові. В ёму десь узялась повага до самого себе. Батько був дуже
