— Ставте, тату, скоріще хату через сіни, обізвався Карпо.
— Ти б лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала, сказав батько.
— Хіба моя жінка курка, щоб я крила обборкав, сказав Карпо.
— Карпе! не дратуй мене! коли хочеш, щоб и в тебе була ціла чуприна.
— Далеко вам до моєі чуприни! обізвався Карпо.
— Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєі чуприни? крикнув батько.
— Мабуть уже переросли… Мати обіжає жінку, а ви мене, сказав Карпо.
— Хто ж тебе обіжає? Хіба я тобі істи не даю! крикнув батько.
— А хіба ж ви міні дали коли хоч копійку в руки. Я роблю, а ви гроші в свою скриню ховаєте.
— На що тобі гроші! хіба хочеш іх пропити! сказав батько.
— А хоч би й пропити? Яке вам до того діло? сказав Карпо.
— То ти мене будеш на старість учити! кричав старий Кайдаш, блідий як смерть; та все приступав до Карпа.
— Тату! не лізьте! я роблю и маю право на своє добро. Одділіть нас.
— Та ти через свою дурну жінку будеш міні цвікати таке в вічі! Чого ти, бісова дочко, гризесся з матірю! крикнув старий Кайдаш, махаючи поламаним мотовилом: чи ти хочеш бути найстаршою в хаті, чи що? чи ти хочеш щоб мати була тобі за наймичку? Я тобі полічу ребра оцим мотовилом.
Кайдаш махнув на Мотрю мотовилом и зачепив іі по руці.
Між батьком и Мотрею став Карпо, неначе з землі виріс.
— Тату! не бийте Мотрі, крикнув він: яке право ви маєте бити мою жінку?
— А чом же вона не слухає матері та тільки збиває бучу в моій хаті.
— Ба не Мотря винна, а мати. Мати всю важку роботу скидає на Мотрю, а сама тільки походеньки та посиденьки справляє.
— То це ти таке говориш про свою матір! крикнув Кайдаш.
— То це ти міні колиш очі через свою жінку! крикнула Кайдашиха, приступаючи до Карпа з другого боку: от чого я діждалась на старість од своіх дітей!
