|
Молодій невістці. |
Мотря співала на злість свекрусі, голосно на всі сіни. Двері були одчиняні. Кайдашиха зачинила двері с притиском, а Мотря ще голосніще гукала: „заставила б стару суку халяндри скакати!..“
Карпо з Лавроном перенесли Мотрину скриню в нову хату.
Мотря сіла на скрині й промовила: тепер я кругом пані! Вона гордо сиділа на своій скрині, як цар на престолі.
— Як же, Карпе, тепер буде в нас з господарством. Чи тільки Мотря одділить своі горшки, чи й ти думаєш одділитись с худобою та с полем.
— Лучче, тату, зовсім одділитись с худобою и полем, сказав Карпо.
— Гляди, щоб навпісля не жалкував. Ми робили в гурт однією худобою, а ти знаєш, що в гурті каша істься, а гуща дітей не розгонить.
— И вже, тату, нас гуща давно розігнала. Як уже буде, так и буде. Одділіть мене с худобою и с полем. Буду плакати на себе, а не на вас.
— То ти й свій тік закладеш? У нас грунт такий тісний.
— Та вже де небудь притулюся хоч у куточку, сказав Карпо.
И батько мусив одділити синові господарство: дав ёму пару волів, воза, борону и мусів виділити частину поля.
Мотря с того часу у своій хаті ніби на світ народилась. В свекрушину хату вона ніколи й не заглядала.
Раз перед зеленими Святками Кайдаш послав Лаврона до млина. Лаврін запріг воли. Батько виніс с комори два мішки жита и поклав на віз. Мати дала Лавринові торбину с харчею.
— Ідь же, сину, до млина та не гайся. Тепер в млині незавізно; млива там небогато. До вечера змелеш и до дому вернесся.
Син рушив з двора, виіхав с села и поіхав понад Россю. Дорога йшла с крутоі гори та на гору, з гори та на гору над
