самою Россю. Млин був над самим Богуславом. Лаврін звернув на малий шлях в глибоку долину и виіхав до річки.
Молодий парубок сидів на возі и навіть не поганяв волів. Він задивився на річку, на зелені верби понад водою. Веселе сонце грало маревом над вербами, над водою, над камінням. Воли ліниво сунулись по дорозі. Лаврін дивився на річку и співав пісні.
За Россю під високою скелею блищав на сонці новий гарний панський млин, ввесь обтесаний, обмалёваний, як цяцька, с покрівлею з дощок, з двома вікнами, з білими стовпами, навіть з ганком. Четверо коліс неначе залюбки та заиграшки крутились на ясному сонці и сипали бризками на всі боки. Вода гула на лотоках, шуміла білою піною низче коліс, бризкала тихеньким туманом, в которому ніби грали в хрещика маленькі веселки.
На другому березі, проти самого майна, стояла друга скеля, неначе другий стовп воріт через Рось висунувшись з гори. Під скелею біліла смужка піску. Од скелі до скелі вилася гребля с тирасу, перервана серед Росі маленьким острівцем, на котрому було ніби накидано каміння купами. Весь острівець був укритий соковитим, товстим, як мизинці, чебриком, густим як щит. Чебрик стояв саме в цвіту, жовтів проти сонця, неначе шовкові жовті дорогі хустки. Гуси й качки вкривали весь острівець, сиділи на камінні, грали по воді и іх веселий крик сповняв горяче повітря, як срібні струни.
Лаврін приіхав до скелі. Колеса загрузли в пісок а далі пірнули в тарас и зашуміли по соломі на греблі.
Лаврін приіхав до млина, зніс з воза мішки, заіхав під верби, роспріг воли, поклав ім сіна, а сам ліг спати. Виспавшись добре в холодку, він скупався в Росі, пополуднав и пішов у млин. Мірошник уже набивав борошном ёго мішки.
На дворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки и почав запрягати воли.
— Ший ставай, сивий! крикнув Лаврін на вола и штовхнув ёго під бік занозом. Віл ліниво піднявся и підставив під ярмо свою товсту з во́лом шию під ярмо.
Лаврін не встиг закласти заноза в ярмо и ненароком кинув очима за Рось. За Россю, коло скелі, на долині, вкритій зеленим житом, щось червоніло, як жар. Вечірне сонце залило долину косим промінням и зробило з густоі пшениці та жита ніби зелене блискуче скло, а серед того блискучого моря, щось червоніло проти сонця, неначе горів жар.
