Дівчина вирвала з верби гільку и кинула далеко на воду. Гілька сунулась по воді поволі, а далі побігла на лотоки, неначе з гори, и шубовснула під колесо. Дівчина засміялась и блиснула всіми білими зубами проти сонця, ніби двома низками перлів. Вона кинула очима на Лаврона задивилась на ёго й засоромилась, потім знялася з місця, як птиця та й побігла на пригорок.
Дівчина шугнула зозулею проз Лаврона, блиснула на ёго карими очима й повернула на шлях.
Лаврін почув, що вона ніби освітила всю ёго душу, освітила густу тінь під вербою якимсь сонцем и побігла на гору зіркою.
— И де ти, красо, вродилася! подумав Лаврін, с твоіми шовковими бровами: коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю.
Лаврін махнув батогом на волів и, замісь того, щоб іхати до дому через греблю, повернув цабе, на пригорок за дівчиною.
Дорога од млина росходилась на три шляхи. Кругом було дуже густо сіл, и Лавронови дуже хотілось знати, з якого села та дівчина. Дівчина пішла середнім шляхом. Лаврін повернув за нею. Він поганяв воли и не міг одірвати очей од тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкоі загорілоі шиі. По обидва боки стояло високе жито, як дві зелені стіні. Дівчина йшла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки и затикала за вуха. Лаврін догнав іі и зрівнявся з нею.
Вона глянула на ёго своіми темними очима, и ёму здалося, що на житі зійшло дві зірки.
— Добри-вечір тобі, дівчино! Чи далеко звідсіль до села? спитав Лаврін.
— До якого села тобі треба? спитала дівчина, и іі голос рознісся, неначе в житі затуркотала горлиця.
— До того села, звідкіля ти сама, спитав Лаврін.
— Не питай, бо швидко старий будеш, сказала дівчина и всміхнулась.
Проти зеленого жита знов блиснули іі білі зуби, як біла лелія. Вона задивилась на Лаврона.
Лаврін сидів на возі, спустивши ноги на вія, и махав батогом на волів. Ёго стан був рівний. С під соломяного бриля обведеного узькою чорною стяжкою, вилися роскішні біляві кучері, як лляні пачоси. Ёго довге румяне лице с прямим тонким носом, с повними червоними губами, світилося проти сонця, як повний гвоздик. Тонку шию обвивав каблучкою узький комір, весь обли-
