Сторінка:Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я. 1879.pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

виходить на гору и знов поруч з Лавроном спускається в яр попід дубами, а Лаврін ніби дивиться на неі ясними веселими очима, та все говорить ніби соловейко щебече…

— Чи ти, дівко, сегодня здуріла, чи на тебе наслано! крикнула мати.

И зелений гай, и Лаврін, и ёго очі, — все разим счезло. Мелашка важко зітхнула и пішла в хату до роботи.

Другого дня, в неділю, Лаврін не міг діждати вечора. Ніколи ёму день не здавався таким довгим. Над вечір Лаврін накинув на плечі свитку, взяв у руки сопілку и пішов до млина. Ёму здавалось, що ёго туда несуть крила. Цілу дорогу то сопілка ёго грала, то пісня ніби сама співалась.

Лаврін прийшов до Росі. За високою скелею перед ним розгорнулась долина з вербами, гребля, Рось, млин над Россю. Вечірне сонце так як и вчора обливало роскішним огнем всю картину. Вода під колесами шуміла… Лаврін глянув на місток на лотоках. Мелашки не було, подивився під ту вербу, де він стояв возом, и там іі не було.

Понад Россю над самим берегом росли довгими рядами верби та лози. На одному каміні під вербою сиділа Мелашка. Лаврін углядів іі голову с цілим вінком квіток и впізнав іі здалека. Сопілка сама защебетала, як перепілка. Мелашка вгляділа Лаврона на греблі, встала с каміня и стала над водою, похиливши голову.

Лаврін перейшов через греблю и насилу проліз через густі верби та лози, переплетяні крученими паничами та ожиною.

— Добри-вечір, Мелашко! тихо промовив Лаврін, взявши іі за руку.

— Доброго-здоровя! обізвалась ще тихіще Мелашка, и іі очі стали повні сліз, як криниця води: я думала, що ти не прийдеш. Чого ти так опізнився? Чи тебе мати не пускала, чи батько сварився?

— Сядьмо, Мелашко, та поговоримо.

Вони сіли на довгому, як стіл, каміні. Сонце било на іх зза Росі и пронизувало зелені верби, кущі високоі осоки коло самого каміня в воді, високий кущ очерету з мохнатими китицями, що закривав іх од млина.

— Чого ти, Мелашко, така смутна? Брови твоі чорні й лице біле; де ж подівався румянець с твого лиця.

— Я цілу ніч спала — як не спала. Все ніби гуляла с тобою в зеленому гаю, та квітки рвала; все ніби дивилась на тебе — не надивилась, говорила с тобою — не наговорилась.