— Треба гарненько убратись: мене знають усі Бієвці, думала Кайдашиха и звеліла Лавронові намостити на возі високо сіна, щей рядном застлати.
Кайдашиха всілася на ввесь віз, Кайдаш сів спереду и поганяв воли. Лаврін ишов за возом. Кайдашиха проіхала коло шинку, де стояла купа чоловіків, гордо підняла голову и добридень людям не сказала.
— Ого-го! наша пані ікономша вилізла трохи не під небо! загомоніли чоловіки: видно, що іде на розглядини.
Кайдашиха виставила навмисне на показ громаді жовті нові сапянці. Сонце грало на чоботях. Сапянці жовтіли на всю улицю.
— Єй Богу, підняла свиту зумисне вище колін, та показує жовті сапянці, сміялись чоловіки, везе Кайдаш свою жінку, неначе на ярмарок на продаж.
Кайдаші переіхали Рось, виіхали на гору и въіхали в Бієвці. Кайдашиха обтерла білою хусточкою сапянці и гордо дивилась навкруги: дивітеся, мов, люде добрі, яка пані іде до вас у гості.
Вже вони въіхали в село. Чималі хати блищали між садами. Коло церкви стояла здорова хата з новими вікнами.
— Чи не тут живе Балаш? спитала в сина Кайдашиха.
— Ні, мамо, це дякова хата. Балаш живе трохи далі, сказав Лаврін, показуючи улицю, куди треба було повертати.
Віз повернув поза церквою. В одному садку біліла здорова хата з малёваними одвірками та дверима.
— Мабуть, це Балашова хата, говорила Кайдашиха.
— Ні, мамо. Балаш живе ген-ген на отому кутку, в яру, на Западинцях.
Вже вони минули село. Хат було видно дуже мало. Дорога спускалась с крутоі гори в глибокий яр. В яру подекуди біліли убогі хати, як овечки.
— Оце мамо й Западинці, сказав Лаврін и ёго очі весело заблищали.
Кайдашиха насупилась. На Западинцях невидно було ні однієі хозяйськоі, доброі хати.
— Куди ж ти оце везеш нас? Здається, ми вже й село минули спитала мати.
— Встаньте, мамо, з воза, бо тут гора дуже крута, сказав син.
Кайдашиха не встигла встати з воза. Воли розбіглись с крутого, як піч горба. Кайдаш скочив з вія, побіг за волами, спи-
