Тиждень прожила Мелашка в свекровій хаті, як у раю. Після вбогоі батьковоі хати вона ніби ввійшла в панські покоі. Кайдашева хата була просторна, с чималими ясними вікнами, з новими образами, з великими вишиваними рушниками на стінах та на образах. И зелений садок и маленька пасіка в садку під горою, и криниця під грушею, и левада, и зелена діброва на горах, и розмова з Лавроном за пасікою; все ніби заквітчало свекрову хату квітками та залило пахощами. Тиждень минув, як одна година.
Мелашка ніби не бачила, як пяний свекор лаявся с свекрухою, ніби не чула, як свекруха зразу обсипала іі неласкавими словами.
Кайдашиха привитала старшу невістку попереду солодкими медовими словами, а потім уже дала ій покуштувати полиню. З Мелашкою вона обійшлась инакше: вона зразу почастувала іі полинём. Вона не полюбила Мелашчиних батьків, и як тільки бралась за тімя, то згадувала Западинці и своі розглядини в Балашів. Мелашка була молода, незугарна до важкоі роботи, а Кайдашисі дуже хотілось на старість полежати та одпочати.
Тільки тиждень після весіля Кайдашиха змовчувала та скоса поглядала на Мелашку, показуючи ій роботу. На другий тиждень вона вже лаяла невістку и глузувала над нею.
Ще вдосвіта Кайдашиха збудила Мелашку и загадала ій місити діжу, а сама поралась коло печі. Мелашка влізла руками в діжу и ніяк не могла вимішати тісто с самого дна: діжа була здорова, а вона сама була невелика на зріст и не могла достати руками до дна.
— Лавроне! підстав своій жінці під ноги стільчики; бач, не достане руками й до половини діжі.
Лаврін взяв маленького стільчика и підставив Мелашці під ноги. Мелашка вилізла на стільчик и, запнувшись білою хустиною, неначе боролась з здоровою діжею, тикаючи в тісто маленькими кулачками та тонкими руками. Лаврін не зводив очей з Мелашки и милувався, як вона проворно орудувала руками, аж стільчик хитався під ногами. В неі на лобі виступив піт.
— Лавроне! втри жінці піт з лоба, а то ще в діжу накапає, знов сказала сердито Кайдашиха.
Лаврін обтер своім рукавом горячого Мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на ёго темними очима й всміхнулась. Свекрушин докір полетів проз іі вуха, и не зачепив іі душі.
