Лаврін пішов з Мелашкою в Бієвці.
Тільки що Мелашка ступила на батьків поріг, та й залилась дрібними слёзами, впавши матері на груди.
— Я думала, дочко, що ти вже од нас одцуралась. Ждала я тебе в гості, в вікна виглядала та вже й перестала.
— Не пускав нас батько, не пускала й мати, сказав Лаврін: в жнива було дуже багато роботи.
— Чого ж це ти, дочко, так росплакалась? Мабуть дуже скучала за Бієвцями та за нами, говорила мати: привикай, серце, до чужого села та до новоі рідні. Адже ж люде якось привикають. Не дурно ж кажуть: дівка, як верба: де посади, то прийметься.
— Не так легко, мамо, прийнятись, говорила Мелашка: коли посадили ніби на горячому піску.
Мати задумалась: вона догадалась, який то був горячий пісок.
— У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка вяла, сказала Балашиха, роздивляючись на свою дочку: чого ти, дочко, зблідла та неначе пилом припала? И голос твій став такий тихий та смутний.
— Нема міні од чого цвісти. Як би не Лаврін, то я б, здається, рада й до вас вернутися.
— Не можна, дочко! завязала головоньку, не розвяжеш до віку, сказала Балашиха, осміхаючись через слёзи.
Матері все здавалось, що Мелашка скучає за Бієвцями, що вона ще дуже молода и жалкує за дівоцькою красою та за чорною косою. Вона не думала, що Мелашці так було важко в свекрухи, неначе вона лупала камяну гору, та іла гіркий полинь.
— Привикай, серце! Як я вийшла заміж за твого батька, то й я плакала, а далі звикла. Така вже жіноча доля.
Мелашка обцілувала маленьких братів та сестер, розвязала хустку з гостинцями. Діти вкрили хустку, як мухи мед, а в тій хустині було всякого добра: й горіхи з насинням, и груші, й яблука, ще й медяники. Діти аж плескали в долоні та щебетали на всю хату.
Балашиха накрила стіл скатертею, поставила пляшку з горілкою. Балаш частував зятя, а Мелашка з матірю пішла в садок, жалувалась на свекруху й свекра, виплакала всі слёзи, що зібрала за всі жнива, и полила ними материн садок. Мати стояла під вишнею та й собі плакала.
— Я тижня не пробула в свекрухи и вже слёзами облилася, говорила Мелашка. Як би Лаврін не оступався за мною, то вони б
