— Не матері, а вам принесу ще й на стіл покладу, сказала ласкаво але хитро Мотря: поісьте на здоровячко, бо чия праця, того й користь.
— Я, Мотре, виносила й твоє сміття с сіней, а тепер не буду: винось сама. Я од цего часу и твоєі половини сіней не буду мести, обізвалась Мелашка.
— То про мене перегородіть сіни тином по половині! Я через тин не буду лазити до вас у гості, кричала Мотря: впала в гріх, що вимела усі сіни та сміття винесла. Ти менча то й мети сіни.
— Як на менчу, то більше треба здавати роботи, сказала Мелашка: од цего часу я не буду мести твоєі половини сіней.
— Та про мене и своєі хати три дні не мети! Чого це ви до мене причепились у двох, як скажені собаки! вже кричала гвалт Мотря и била кулак об кулак.
Три молодиці тупцяли кругом сміття, неначе три курки на смітнику.
— Чи ви показились, чи вас чорт напав, крикнув старий Кайдаш входячи в сіни. Чого це ви гризетесь? Ось я вас помирю ломакою!
Мотря втікла в свою хату й двері причинила. Стара Кайдашиха стояла над сміттям и виливала на ёго всю злість, що мала вилити на Мотрю, а далі вхопила віника й присунула сміття під Мотрині двері.
— На тобі твоє добро! крикнула свекруха, ще й віника в гору підняла проти зачиняних дверей, неначе то були не двері, а сама Мотря.
— Поіжте ёго з Мелашкою. Бодай ви ним обідві подавились! кричала за дверима Мотря.
— Бодай уже тебе вдавила болячка. Ти міні сидиш тут в горлі гірше од болячки! кричала Кайдашиха, тикаючи себе в горло пальцем та обертаючись до зачиняних дверей.
— Ти ж міні гірше од трясці! кричала Мотря и ніби кляла своі двері.
— Бодай тебе трясло и твоіх Довбишів, и твою таранкувату сестру и ввесь твій поганий рід до страшного суду! лаяла Кайдашиха и штурхнула в двері віником так, що нехворощ затріщала и посипалась на землю.
— Не штуркай в моі двері, бо як вискочу, то штурхну тебе в морду так, що й ноги задереш, галасувала Мотря и трі-
