топати, в огні горіти, од наглоі смерти помірати, а в рай просто не піде. А хто піде в Єрусалим, або що року в Киіві в Лаврі паску істиме, або вмре на самий Великдень, той спасеться, того душу янголи понесуть просто до Бога.
Мелашка слухала и в неі робота випала з рук.
— Треба в Киіві на великому тижні висповідатись в чистий четвер одговітись, треба молебінь на Печерах найняти, на часточку дати, на святі мощі по шагу покласти, то тоді Господь и помилує нас, навчала баба Палажка, піднявши в гору палець: а хто купить мира од мироточивих голов, або масла з лямпад над святою Варварою, та буде мазати собі очі та лоб, в того ніколи не болітимуть очі й голова. Я знаю в Киіві всі мощі, всі церкви. Оце як хожу по Печерах та по церквах, то за мною йде рядом сотня або й друга людей, а я всім росказую, в якій церкві які мощі, показую, де леясить піръя з Архангела Гавриіла в паняньському манастирі, де стоіть молоко Богородиці, де святий Миколай притиснув до стіни своім образом злодія, як той хотів обікрасти церкву.
— Не вже притиснув? спитала Мелашка, роскривши широко очі.
— А вже ж притиснув, ще й за чуба рукою вхопив та й держав, доки ченці з усего Киіва не посходились. А од образа пішов світ на всю церкву, як од сонця. Ченці думали, що в церкві пожежа, та й позбігались. Коли глянуть на те чудо, та скоріше на себе ризи, та зараз вдарили в дзвони, та позабірали в руки свічі та давай перед Миколаєм правити та молитись. Тоді образ и пустив злодія. А той злодій зараз постригся в ченці тай став святим.
В хаті всі слухали палажчину мову. Молодиці позгортували руки та важко здихали, приказуючи: ой Боже наш, Боже наш!
— А я оце як прийду до того Миколая, та як почну розказувати, то мене люде обступлять та й слухають, та аж шапки поздіймають та христяться. Я знаю, и де гроші коло образів класти, а де гроші черницям та ченцям просто в руки давати. А за мною люде так и валять всякою, а я іх вожу од Воєнного Миколая до Десятинного, од Десятинного Миколая до Доброго, од Доброго Миколая до Малого, а далі до Мокрого Миколая, а потім до Притиского Миколая.
— Ой пустіть мене, мамо, в Киів з бабою! просилася Мелашка: я и зросла, а в Киіві не була. Мене й Господь не помилує, на тім світі.
