Баба Палажка дуже обідилась. Вона бачила, що Мелашка підривала іі повагу, буцім то чорти вже звернули на неі свою ввагу и почастували своім жениханям та поцілунками.
Одначе на другий день баба Палажка боялась зоставатись на ніч у монастирі и повела богомолок говіти в одну церкву на Подолі, під самою Андреєвською горою. В тій церкві був старий священик. Він збудував для богомольців, зараз коло цвинтаря, на церковному дворі довгу комору з перегородками, але без вікон, и пускав туда богомольців на ніч. Тиєю коморою він притягував до себе велику силу богомольців и заробляв добрі гроші. Манастирі навить не поробили для селян и таких комор.
Баба Палажка завела богомольців у ту комору. Там вони поскладали своі мішечки и заперли двері. Раненько в велику суботу богомольці пішли в церкву. Старий священик сповідав людей. Сотня богомольців стояла кругом ёго и ждали. Баба Палажка кивнула на своіх рукою и повернулась до дверей. Вона боялась, що не діждеться сповіді. А гріх тиєі ночі мучив бідну бабу, як пекельний огонь.
Тільки що семигорці застукотіли чобітьми по залізному помості, священик покинув сповідати якусь бабу, обернувся, махнув до баби Палажки рукою и крикнув на всю церкву.
— Куда ви, бабки! йдіть до мене сповідатись! В мене шагом дешевше, ніж у Мокрого Миколая. Вертайтесь сюда! в мене сповідь шагом дешевше й покута більша.
Баба Палажка махнула до своіх, и вся ватага повернула од дверей назад и знов застукала чобітьми по зелізному помості.
Тим часом як баба Палажка сповідалась, Мелашка вийшла з церкви и сіла між довгими рядами бабів на церковних східцях, під колонами. С краю недалечко од неі сиділа старенька проскурниця и продавала проскури. Мелашка задумалась.
Третій день прожила Мелашка в Киіві, як у раю. Вона згадала, що через день для неі треба було вертатись додому, и зітхнула дуже важко. Слези виступили на іі очах. Вона в Киіві не бачила ні свекрухи, ні свекра, ні Мотрі, не чула ні од кого лихого слова. Ніхто не гриз ій тут голови.
Проскурниця почула те важке здихання, глянула на молодицю и задивилась на неі.
— Чого ти, молодице, так тяжко здихаєш? спитала вона в Мелашки.
— Господи, як тут у Киіві гарно. А як подумаю, що оце треба вертатись додому, то міні здається, що треба через день умірати.
