Сторінка:Іван Спілка. На чужинї (1917).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 11 —

твертого дня один буйвіл здох, і замість нього ми впрягли коня. В полудне і другий упав. Одному коневи важко було тягнути віз, і ми ще скинули з нього дещо. Нарештї кінь так вже втомив ся, що не міг вже тягнути і ми зовсїм покинули віз, а кон япустили. Він ледви-ледви йшов позад воза. Ось уже в боклагах нема анї каплї води. Вже в нас і губи позапікали ся і в ротї пересихало. На кого не глянь — всї смутні, невеселі, наче аж, чорні зробились. „Невже доведеть ся отут умирати?” подумав я мимоволї. „Нї, не може бути: тут десь повинна бути вода: мабуть незабаром будемо біля неї“. Так відганяв я від себе думку про смерть. Пити з нас кождому так дуже хотїло ся, що чого-б тільки, здаєть, і не дав за краплю води. Дорого-б заплатив, щоб тільки хоч на раз ковтнути. Невесело було, страшенно невесело! Перше бувало хоч Микола потїшав, усякі вигадки пригадував, а далї і він замовк, мабуть не хотїв ображати нас. Тільки й чути було: „Таточку“ або „мамочко, водицї“. Сї слова наче ножем краяли серце. І ми самі, не знаючи, чи швидко буде вода, потїшали дїти, що ось незабаром повинна бути річка. І знов їхали кілька годин, не стрічаючи нїде анї жадної маленької річечки або озерця. І знов доводило ся давати надїю, що незабаром буде річка. Так проїхали ми зо три днї. Вже і дїти не вірили нашим словам. Аж ось один із них меньший, Василь, вказуючи вперед пальцем, спитав:

— Тату, що то там білїє?

Я глянув і весь від радости затремтїв.

— Господи, та тож снїгова гора! — скрикнув я.

— Як то, тату, снїгова гора? — спитав знова Василь.

— Се, бач, така гора, що на нїй завше і в лїтї і зимою лежить снїг, через се і звуть такі гори снїговими.

— А висока ся гора? — спитав старший Петро.

— Та ся мабуть висока, бо тут завсїди буває тепло, а там, де холодно, то і на високих горах лежить снїг увесь рік. А он біля Ледоватого моря, геть на півночи, і в лїтї снїг лежить просто на земли.

— А чого се, тату, тут душно так, а снїг на горі не розтає? — спитав Василь.

— А се ось через що: чим висше у гору піднимаєш ся, то все стає холоднїйше, бо в горі холодний воздух. Аджеж вам