Сторінка:Іван Спілка. На чужинї (1917).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 21 —

ся води. Петро-ж, покушавши, скривив ся і кинув до долу листок з водою.

— На що ти кинув? Чого ти скривив ся? — спитав я.

— Вода солона — відказав він.

— Справдї? — ще дужше зрадїв я і, зачерпнувши, почав пити. Дїйсно вода була солона та ще і дуже, так що можна було нею покористувати ся.

— Чому ви радїєте? — дивував ся Петро.

— Тому, що тепер у нас буде сіль.

— Як же се так?

— А так: отсю воду варити-мемо, а з неї буде робити ся сіль.

— А хиба сіль з води виварюють?

— Виварюють і з води, а то є такі озера, де сіль осїдає на дно. Перше вона підниметь ся на верх і зробить ся так наче тоненька крига, а далї сїдає на дно. Он як у Криму! А є так, що наче камінь лежить у землї верствами і йде вона у землю на кілька сяжнїв, а поздовж на кілька кільометрів, як коло Кракова.

— А як же сю камяну сіль дістають?

— Здіймають зповерх неї землю геть до чиста і тодї бють сіль зелїзними ломами на куснї, кладуть тодї на візки, везуть її і зсипають у великі купи. А де робітники не годні побити на куснї, там є такі задля того нарочно зроблені машини. А то сіль добувають ще з морської води, бо вона дуже солона.

— Ну, що — мабуть до дому пійдем та там вже напємось води та заразом розкажемо і про новину. Тепер не будемо вже їсти несоленого мяса; тепер можна буде і солити його, щоб не пропадало — казав я.

Дома всї наші дуже зрадїли, як почули про солону течію: сьміялись і плескали з радости в долонї.

— Гарно, єй Богу, гарно! — казав Микола. — А то вже несолоне мясо дуже обридло. Менї і самому думало ся, що тут десь повинна бути або вода солона, або солончаки, — такі місця, де є сіль в землї; бо тут є і ланї і лосї, а сї зьвірі люблять солене.

— Ну, тепер, коли знайшли солону течію, то щоб не забаритись і соли здобути, бо і справдї без соли зовсїм якось