Сторінка:Іван Спілка. На чужинї (1917).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 8 —

Протеж, щоб дібрати ся до шахти, треба було переїхати великий степ. Не такий степ, як у нас, де і вода є і трави досить, а піскуватий, де ростуть тільки бодяки та полин, ще до того і води нема. По таких степах їхати одному, двом або хоч і десятьом не можна, бо там вештають ся ватагами дикі Індіяни. Індіяни — се тамошні жителї в Америцї: вони там жиють з давного давна. Вони червоношкірі; на щоках ще з малечку вирізують або випалюють усякі малюнки задля прикраси; на учи та ніздрі вдївають сережки або просто деревляні палички; на голові, особливо у начальників, настромлюють ріжного піря; через те, що там дуже тепло, вони ходять на пів роздягнені. Сї Індіяни мали колись свої міста та села і жили, як инші люди. Опісля прийшли сюди „білі” — так Індіяни зовуть людий з білою кожою — як Англичани, Нїмцї, Французи і инші, пограбували села та міста, а жителїв богато побили. Богато Індіян повтїкало в степи та в лїси; там вони злучились у ватаги. Одні з сих ватаг далеко зайшли від міст та сїл і жиють там, а другі щораз нападають на білих: се вони відвдячують їм за свою кривду.

Так от через такий степ і нам треба було переїхати. А покищо треба було дожидати, поки збереть ся валка[1]. Та не довго довело ся ждати: усего зі два тижнї. Задля дороги я купив три вози: один кінський а два волячі, потім дві пари буйволів, коня, харчу й иншого, що тільки було потрібне в далекій дорозї. А дорога і справдї була далека: не один і не два тижнї треба було їхати.

У нашій валцї було кільканайцять фір, що підняли ся везти в Новий Мексик гармати та кулї. Новим Мексиком зветь ся чимала країна в полуднево-західній части Злучених Держав.


III.

Ще з вечера наше товариство приготовилось. Ми теж на свої вози понакладали всячини і полагодили усе, як слїд. Вранцї ще й зоря не занялась, а ми вже рушили в дорогу. Мої воли йшли позад усїх. Ось проїхали ми вже місто. Збігло

  1. Товариство подорожних.