котрого кілька разів стрічав на вулиці в натовпі пішоходів. Загальна спекуляційна горячка обхопила його, — світ мінився перед його очима і в нім Лєон не міг уже добачити ні друга ні брата, ні правди ні кривди, нічого крім золота, богацтва і блеску. Та горячка не покидала його й по повороті до Дрогобича. Ми бачили, що ще того самого дня, коли приїхав з Відня, він загодив будівничого і Бенедя, а в понеділок, з початком тижня, і сам полетів до Борислава, щоб власними очима допильнувати закладин нової фабрики. Його мов перло, гнало щось, щоби як найскорше зробити се діло, тож він по повороті з Відня рішився, хоч і не дуже радо, спинити на час будову свого пишного дому, щоб можна тим способом більше грошей і більше сили повернути на як найшвидше довершення нового, зисковного діла. — Аджеж мій дім, моє щастя, моя сила про те не перестане будуватися, рости під небо! Ні, іменно успішне довершення сього діла, то буде одна з найголовнійших підвалин мого дому!
От такі споминки і такі мисли, на тисячні лади переливані, забавляли Лєона підчас скорої їзди до Борислава. Міцне гойдання брички роскішно вколисувало його, а його власні мисли та думи золотили перед ним увесь світ.
Ось він уже минув Губичі і, не доїздячи до Борислава, казав візникови зупинитися на гостинці. Виліз з брички і півперек толоки рушив на річку, де мала будуватися фабрика. Але ще заки підійшов ід тому місцю, почув там якийсь гамір. Озирнувся і побачив з немалим дивом велику купу народа, що стояла довкола площі, товплячися та цікаво роззираючися. Були се по більшій части Жиди, властивці бориславських ям, хоч досить також було безробітних ріпників, Жидівок з дітьми, жиденят і всякої иншої збиранини. „Що за прислівя?“ подумав собі Лєон. „Що могло тут статися, що така товпа народа тут згромадилася?“
