дні завязується велика „Erdwachs Exploitations-Compagnie“ (спілка визискування земного воску). Ви певно з нею в зносинах?
— У Відні? Спілка визиск…? — дивувався Лєон. — Ні, я про ніяку таку спілку не чував і в зносинах з нею не стою!
— Чи можлива річ? — дивувалися і собі Жиди. — Адже ви були у Відні, то аби там бувши, тай не чути навіть про завязання великої „Спілки визискування?“
— Та де, — відпекувався Лєон, — я у Відні був в приватних ділах, — на біржу навіть не заглядав!
Ледви-не-ледви Лєон спекався своїх товаришів. Правда, він обіцяв з деким ще нині побалакати про закуплення земного воску, котрого буде потребувати до нової нафтарні. А позбувшися непожаданих цікавих гостей, він пішов на площу, де вже наймлені робітники рівнали ґрунт, звозили каміння й цеглу й де будівничий з Бенедьом розмірював плян і випальковував місце, куди мали копатися фундаменти. Будова мала бути скінчена, — іменно на час, в котрім віденські фабриканти обіцяли прислати замовлені Шеффелем прилади.
Будівничий був дуже маркітний і раз-у-раз воркотів щось під носом. Бенедьо тільки десь-колись чув уривані слова, як „дурний Жид“, „ошуст“, „хоче циганити, а не вміє“. Коли Лєон наблизився і голосно сказав робітникам „добрий день“ і „дай, Боже, щастя“, Бенедьо перший підійшов ід ньому.
— Пане, — сказав він, — правда, що ви жартували, говорячи, що се має бути паровий млин?
— Або чому ти мене о се питаєш?
— Бо ми тут з паном будівничим не могли погодитися що до того пляну. Я прецінь робив уже при паровім млині в Перемишлі і знаю, як він має ставитися. А тут скоро тільки я поглянув на плян, так зараз пізнав, що се буде нафтарня, не млин. Я вже і вперед догадувався, бо по
