Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Так він приїхав до Львова і зараз побіг до поліції. Слідів не було ніяких, вістей ніяких. Він зложив сто ринських для того, хто вислідив би перший щось певного про його сина, а може пять раз більше роздав усяким поліцейським та потратив на угощування комісарів, щоби ті докладали старання і всіх сил, щоби швидше дізнатися дещо про сина. Його обіцянку пущено в ґазети, і Герман дві неділі ще просидів у Львові, ждучи кождого дня, що ось-ось прибіжить післанець з поліції і зазве його до директора. Але післанця як не було, так не було, і Германови самому приходилося протоптувати туди стежку. І все за дармо. Крім найденої над ставом одежі нічого не було. По двох неділях поліціянти і комісарі сказали йому одноголосно, що тут, в обрубі Львова Ґотліб не згиб. Але чиж міг Герман тим успокоїтися? Не згиб тут, то чи не міг згинути деинде? А хоч і не згиб, то деж міг подітися? Все те ще дужче мучило Германа. Він просив поліцію розписати гончі листи за Ґотлібом, а сам поїхав до Відня, уладжувати інтерес.

У Відні ждав уже на нього з великою нетерпячкою його аґент і зараз на другий день завів його до Ван-Гехта. Два чи три дні тяглися умови та перемови, — Герман торгувався уперто і Бельґієць, котрого ожидання та надії зразу так високо грали, мусів під тиском сухих, чисто ділових, жидівських обрахунків Германа хоч туго і звільна, а все таки подаватися. Ван-Гехт опускав з ціни і вкінці оба супірці стали на тижневій платі 500 ринських на протязі семи літ з тою вимовою, щоби Ван-Гехт за той час сам вів фабрику, і на 5% дівіденди з чистого зиску за продану церезіну, вироблену в двох послідніх роках їх умови. Відома річ, Герман не дуже з легким серцем підписував таку умову і обіцював технікови таку, нечувану в Бориславі суму; він потішався тою думкою, що чей зможе в Галичині яким світом прикрутити Ван-Гехта, витягти з нього