Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/195

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

191

як іменно від Борислава і що в історії того збратання першою і найважнійшою, бо вихідною точкою буде його розумна і ліберальна розмова з Бенедьом і заявлена в ній прихильність до нового робітницького руху. Так, так, — заключив він, уже колишучись в своїй легкій бричці на ресорах долі бориславською вулицею, — мої діла йдуть дуже добре!


ХІІ.

Ех, Ґотлібе, Ґотлібе! Чи знав ти, чи гадав ти, якого колоту наробить твій лист і твій безумний поступок в голові твоєї матері!

Рифка була слаба. Се не була слабість тіла, бо тілом вона була здорова і сильна, — се був якийсь дивовижний розстрій духа, якесь надмірне напруження, за котрим слідували хвилі цілковитої бездушности і апатії. Вона ходила по покоях, мов сонна, не виділа нічого і не займалася нічим окрім свого сина. Він скалічений, він хорий! Може небезпечно? Може коло нього нікого нема? Він умирає, мучиться! А вона, мати, котрій над нього нема нічого дорожчого, вона не знає навіть, де він є і що з ним діється? Алеж він не давав їй про се знати! Що він гадає з собою робити? Чи довго буде так бурлакувати між чужими людьми, мов який сирота, в такій поганій, обідраній одежі? Вона плакала, лютилася, рвала і дерла, що їй під руки попало, не можучи на всі ті питання найти відповіди. Вона раз готова була розповісти все Германови і бігти шукати за ним по всім Дрогобичі, то знов на неї находила якась дика впертість, її уява рисувала їй образи страшної муки і конання Ґотліба, з її очей лилися сльози, а пястуки судорожно затискалися супроти кабінету мужа і уста шептали: нехай гине, нехай умирає, на злість сьому нелюбови, сьому тиранови! От так! От так! Вона й забувала, що сей нелюд і тиран не знав і не бачив нічого того, і, бачилось, зовсім не турбувався Ґотлібом. Вираз мертвого, безучасного