Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/225

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

221

— Бувайте здорові, товариші! Дай вам Боже, щасливо докінчити, що задумали! Подавайте вістку, що тут буде чувати!

— Ходіть здорові! Швидко чей в ліпшій долі знову побачимося!

Звільна на всі боки, на гори і на доли, між ліси і поля розійшлися громади робітників, час від часу озираючися на покинений Борислав, що спокійно мрів собі на сонці, мов безжурний кіт вигрівається і простягається і мурликає поблизу залізної зубатої ступиці, котра ось-ось клямсне і вхопить його через пів своєю залізною пащею і подрухоче йому ребра і лапки.

Правда, бориславські Жиди не конче були подібні до того кота. Вихід такої маси робітників затрівожив їх не помалу. Вони не могли порозуміти, що се такого сталося робітникам і чого вони хотять. Але все таки вони хоч по части успокоїлися, міркуючи собі: щож, половина пішла, а половина таки осталася, а колиб тих було за мало, то швидко надійде нових більше, ніж треба. З тою надією Жиди спокійно переспали ніч. Але надія їх, хоч і мала за собою богато правдоподібности, сим разом не сповнилася.

На другий день рано велика частина кошар стояла зовсім пусткою. То є, властиво не зовсім: надзорці поприходили, повідмикали двері і чудувалися, що робітники не приходять. Декотрі лютилися і проклинали ґоїв, другі, холоднійшої вдачі, посідали при входах на свої лавочки, обіцюючи собі в дусі натовкти добре морди поганим недбайкам за таке нечуване запізнення. Але і одно і друге на дармо. Вже сонце геть-геть підійшло на небі, а робітників як не було, так не було. Надзорці булиб може ще довго ждали і нудилися і нетерпилися, колиб гомін а далі й крики та лайки з сусідніх кошар не були їм звістили, що й там, хоч робітники снувалися мов оси, а таки сталося щось неладне, незвичайне і нечуване. А сталася проста річ. До котрих кошар прийшли робітники, то вони